Христианские сценки на украинском языке, Сценка на свадьбу ну украинском: ИСААК И РЕВЕКА
| ИСААК И РЕВЕКА Ведучий: Для вашої збудови і уваги Ми з Біблії вам розповідь розкажем. Хай Бог благословить вас Всюдисущий, Я буду в декламації – Ведучий. Еліезер: А я представлю вам Еліезера, Мій дух скріпляє Авраама віра. Ревека: Я – доньку Бетуїлову, Ревеку, Що для Ісака суджена від віку. Ісак: А я – Ісак – обітований син, Мій шлюб по вірі Бог благословив. Девора: Завжди без нарікання чи докору, Служу я, вірна Господу раба Девора. Ведучий: Хай не на довго стрімкий часу лет Нас понесе назад, а не вперед, Нас проведе історії тунель, У ті віки, де ще не був Мойсей, Туди, у ті дні, події і місця, Де жив у Палестині Авраам. ... Залишився він без дружини, Сари... Хто може долі відхилить удари?! І повний смутку юний наш Ісак, – Обличчя похмурніло, зір погас, – Син збільшує ще горе Авраама, Оплакуючи день і ніч померлу маму. Ісак: Південний вітер віє, але що ж – В землі чужій зігрітись я не в силі. Важка туга на серце надавила, Від дум сумних поникло і чоло. І смерті посланець своє крило Простяг над нашим повним смутку домом, І тихим вітром маму віднесло... До інших берегів в країни незнайомі. У грудях ще живе твій образ милий, Та хто ж тебе замінить із живих?! Ти не зустрінеш більше на дорозі, Не збудить голос твій спокій шатра, І не збереш турботливо в дорогу, – Сьогодні, завтра – буде смутку час О, мамо! Вже не прийдеш, мамо!.. Спокій дала тобі... сирая яма... ...Як тихо підійшов ти, вірний раб!.. Еліезер: Мій юний пане! Як же ти ослаб! Твій смуток і сліпий побачить зможе, Та твоє щастя є мені дорожче Спокою сивої моєї голови! Чи я порушив роздуми твої? Ісак: Від днів дитячих, з юності знайомі, Вся вірність твоя, раб Еліезер, Ти батьків друг і управитель в домі, Сім’ї благословення, Божий дар... Еліезер: Тебе мовчанням мучити не буду – Мій прихід вістку радісну несе. Ісак: Я бачу тільки караван верблюдів... Еліезер: Та в каравані таємниця є. Ісак: Я можу їх і сам порахувати, Верблюдів бачу, звістку ж хочу знати. Еліезер: Ось звістка: батько твій, а пан мій Авраам Тобі привезти хоче з караваном Дружину, що загоїть серця рани. Ісак: Можливо... Батько мій... Не знаю сам... Еліезер: І красномовство твойого вагання Показує, що рішення це гарне. Ісак: Навіщо ж верблюди й в дорогу збори? Еліезер: Тобі дружину із землі Нахора Узяти пан мій клятвою звелів. Ісак: Але не кожна з тих країв дівиця В цю дальню путь таку іти згодиться. Еліезер: Нема у Господа недосконалих діл. Ісак: Кому служив і служить Авраам, І Хто цей караван зібрав в дорогу Моїм хай буде Господом і Богом, Благословіння Він дарує нам. Ведучий: І всіх подій хвилюючий потік Далеко нас відносить вже на схід, В багатую долину Межиріччя... Криниця поруч... і надходить вечір, Еліезер уже в краю Нахора... ... Несуть жінки в руках своїх посуду, Приходять воду брати у цю пору... Понуро на піску лежать верблюди... Еліезер: Закінчився далекий перехід – Все без пригод, без втрати і без шкоди, Пройшли піском, пустелею жаркою, Здорові і міцні лишились всі, Переді мною місто – ціль путі! Початок добрий – над усе дорожче, Кінець достойний тільки Ангел Божий Усякій справі може принести! Ведучий: Еліезер молився: Еліезер: Бог Авраама, Істинний, Єдиний, Прийми прохання скромнеє моє, Нехай рука Твоя сюди пошле Ту, що судилась панові моєму. Твоєму слову буду я покірним. Ось я стою, а поряд – ця криниця, Дівчата з міста воду в ній беруть, До кого скажу: „Дай мені напиться, Лиш трохи з твого глека я поп’ю”. І та що скаже: „Пий же, пане мій, Верблюдів твоїх теж стомила спрага”. То буде знак – вона є для Ісака. Хай буде так, я, Боже, раб лиш Твій. Ведучий: Ось дівчина іде несучи глека, Прекрасна станом, видом – це Ревека. Еліезер: Не поспішай же, глека нахили, Втамую спрагу, і поп’ю хоч трошки. Ревека: О, глек мій повний, пий же, пане мій, Пий, добрий мандрівник, во ім’я Бога! Верблюдів теж втомився караван, Я їм також води поналиваю. Ви, певно, здалека прийшли сюди до нас, Чи маєте де зупинитись на нічліг? Еліезер: Так... Напоїла цілий караван, Що втомлений від спраги і від спеки – Не в кожної таке є добре серце, В ній все прекрасне – і душа і стан... Притулок пропонує і нічліг, Верблюдам досить їжі і соломи... Тепер вона про все розкаже вдома... О, Боже, що перед тобою чоловік, Що Ти благословляєш шлях його, Тобі хвала навіки, Боже сили, Бо Ти мене привів прямим шляхом В дім брата Авраама – Бету їла. Ревека: Сьогодні вечір надзвичайний, няню, І пальми якось дивно шелестять... Девора: Чого таїтися тобі, моє дитя? Причини всіх зітхань я добре знаю, З дитинства знаю кожний крок твій я, Ти в серці свому не приховуй тайну. Ревека: Думки кружляють, наче зграя птах. Девора: Хай Бог поможе дати лад в думках... – Той чоловік, кого привів Лаван Чий ти водою напоїла караван Нагадує він Ангела живого. Ревека: Те, що сказав він – правда слово в слово! Девора: Цей перехожий в справі лиш прийшов, Такі, як він – не здатні є на зло. На ньому Господа благословення є, – Він, справу виклавши, не їсть, не п’є! Ніхто не проти – рішення твоє. Вирішуй ти сама життя своє. Ревека: У Бога доля визначена вся, Йому служу я по свобідній волі, Хоч мала я спочатку страху холод, Та гарячіша радість є моя. Девора: О, радість – це супутниця любові, Любов твою Господь благословить. Ревека: Я зовсім не боюсь далекої країни, І серце не томить, про те, що буде страх, Але дали мені хоча би тиждень, Щоби сказать просте це слово: „Так!” Девора: Моя ти дівчинко, моя дитино, Сам Бог сказав Своє святеє: „Так!” Я також допоможу неодмінно, Тобі я присвячу свої літа, Все, що зустрінемо в краю далекім Також впаде і на твоєї няні плечі. Ревека: (Співає) Ведучий: На шлюб згодилась тиха наречена, Хоч і не знала жениха в лице, З сім’єю попрощалась, і оселю Залишила, щоб в край іти чужий. Удача йшла по шляху з караваном, Позаду залишились вже бархани, На горизонті в променях засяв Омріяний, жаданий Ханаан. Девора: В степу пасуться числені стада, І на гілках звисає дивний плід, Воістину, в землі цій не вода, – Тече струмками молоко і мед. Ревека: Хто це крокує полем навпростець? Любов’ю вигляд світиться увесь. Все ближче, ближче, дивиться сюди, О, якби полетіла я туди... Еліезер: Як очі ще не зраджують мої, – Це пан мій, чоловік твій Ісак, Гуляє часто він п полю так, Із Богом розмовля на самоті. Ревека: Прийшов вже час покритися віднині, Як личить всякій праведній дружині. Ведучий: Привів Ісак Ревеку до шатра – І сльози горя Бог утер з лиця. Рукою люблячою, ніжної дружини, З’єднав їх Бог, щоб у любові жили. Сумним таким був повісті початок, Але є повним радості кінець, – Коли сім’я подібний шлях обрала, То буде він утіхою сердець. На Господа надію покладайте, Йому усе завжди ви довіряйте, І вірте – Бог усе зробити може, В найважчу хвилю завжди допоможе, Підтримає, дасть певність, сум розвіє, Вселить у серце мир, спокій, надію. Коли усе в житті робити з Богом, Тоді земний наш шлях є сповнений спокоєм. | |
|
| |
| Просмотров: 4140 | | |
| Всего комментариев: 0 | |